В 1370-1376 рр. брав участь у походах проти Тевтонського ордену, а 1372 р. – на Москву. Виступав проти умов Кревської унії 1385 р., боровся за політичну незалежність Литви від Польщі.
За угодою, укладеною в 1392 р. в Острові, Вітовт був визнаний польським королем Ягайлом довічним правителем Литовського князівства. Ліквідував на території України найбільші удільні князівства – Волинське, Київське, Новгород-Сіверське і Подільське та створив замість них звичайні литовські провінції, в яких правили великокнязівські намісники, а Західне Поділля змушений був передати Ягайлові.
Вів тривалу боротьбу з татарами, намагаючись витіснити їх з українського Причорномор’я. 12 серпня 1399 р. литовські війська на чолі з Вітовтом були розбиті татарськими загонами у битві над Ворсклою. Але в 20-х рр. 15 ст. В. все ж зайняв Поділля і зумів розширити свої володіння до Чорноморського узбережжя. Будував на південних кордонах своєї держави велику систему укріплень, яка складалася з фортець Каравул, Білгород, Хаджі-бей.
Протягом 1406-1408 рр. здійснив три походи у Московське князівство, встановивши в 1408 р. кордони між Литвою і Московією по р.Угрі. Вів Тривалу війну проти Тевтонського ордену.
В 1410 р. Вітовт разом з Ягайлом очолював польсько-литовсько-українські війська, які завдали поразки німецьким рицарям у Грюнвальдській битві. Вітовт сприяв розвиткові торгівлі, ремесел, запроваджував у містах, в тому числі і в Україні, магдебурзьке право.
В 1413 р. уклав з Польщею Городельську унію, яка обмежувала права і привілеї української православної шляхти у Великому князівстві Литовському. 15 листопада 1415 р. за ініціативою Вітовта собор єпископів у Новгородку висвятив всупереч волі константинопольського патріарха митрополитом київським і литовським Григорія Цамблака.
Rożdżiałzy 
